щодо служби звільнення

Заява Головної Ради Пентекостальної церкви у Республіці Польща щодо служіння звільнення

1. Спираючись на авторитет Біблії, ми віримо і навчаємо про повну перемогу Господа Ісуса Христа над сатаною та демонами (Лк. 10,18; Ів. 12,31-32; Кол. 2,14-15; Євр. 2,14; 1 Ів. 3,8; Об. 12,7-9). Син Божий має владу і силу над усіма силами та духовними владами (Мр. 1,24-26; Еф. 1,20-23; Флп. 2,9-11).

2. Коли Христос прийде вдруге, сатана разом із демонами буде ув’язнений і покараний (2 Пет. 2,4; Юда 1,6; Об. 20,1–10). Однак зараз вони все ще діють, і Божий народ мусить вести з ними боротьбу (2 Кор. 2,11; 11,3-4; Еф. 4,27; 6,10-12; 1 Пет. 5,8; Об. 12,9-17).

3. Своєю смертю на хресті та славою воскресіння Господь Ісус Христос зламав владу сатани над людьми, які вірують в Євангеліє (Кол. 2,13–15; Євр. 2,14–15). Навернення до Христа та віра в Євангеліє, підтверджені хрещенням у воді, є достатніми для того, щоб покласти край духовним наслідкам гріха завдяки відродженню до нового життя (Рим. 8,1-4; 2 Кор. 5,17–18; Гал. 3,13; Кол. 1,12–13).

4. Християнин, будучи дитиною Божою, храмом Святого Духа та маючи на собі печать Святого Духа, є винятковою власністю Бога (Мт. 12,28-29; Ів. 1,12-14; 1 Кор. 6,19-20; Еф. 1,13-14; Кол. 1,13; 2,1; 1 Ів. 3,1).

5. Християнин не повинен жити у страху перед сатаною та злими духами, а у свободі, радості та мирі, які щедро дарує Бог (Рим. 8,14–16), він повинен служити в силі Святого Духа та з авторитетом, який дав Господь Христос своїм послідовникам, розширюючи Царство Боже через проповідування Євангелія та наслідування Христа (Мт. 16,18; Мр. 3,15; 16,15-20; Дії 6,7; 19,20).

6. Християнин не повинен боятися, що його гріхи та недосконалості призведуть до втрати його ідентичності у Христі та потрапляння в рабство сатани чи демонічного одержимості, якщо він сповідає свої гріхи перед Богом і з допомогою Святого Духа освячує своє життя (Рим. 8,31–39; Євр. 12,14–17; Як. 4,7; 1 Ів. 1,7–2:2).

7. Освячення в житті віруючої людини пов’язане не з необхідністю звільнення від демонічного рабства, а з потребою постійного перетворення характеру віруючої людини під впливом Святого Духа та виправлення Слова Божего (Гал. 5,16–25; Еф. 4,22-32; Кол. 3,5-14; Флп. 3,12-13; 1 Сол. 5,23-24).

8. Віруюча людина, свідомо залишаючись у гріху та зневажаючи Божу благодать, може наражатися на дію демонів і потрапити під їхній вплив (Мт. 12,43-45; Лк. 11,24-26; Рим. 2,3-5; 2 Пет. 2,20). Однак це крайній наслідок відкидання Бога та спасіння у Христі, а не автоматичний результат християнської недосконалості (Євр. 6,4-6; 10,26-29).

9. До протистояння з демонічними силами, що поневолюють людей, слід бути готовим насамперед у служінні євангелізації та місіонерства (Дії 8,4–7; 16,16–18; 19,11–16). Перемога над злими духами можлива лише силою Святого Духа та в ім’я Ісуса Христа.

10. Не можна плутати одержимість злими духами з психічними чи фізичними захворюваннями, а також автоматично приписувати поведінку, що відхиляється від норми, демонічному впливу (Мт. 4,23-24; Лк. 4,38–41, пор. з Мт. 17,15–18; Мр. 7,31–35, пор. з Мр. 9,17–27; Мт. 12,22 та Лк. 6,18–19, пор. з Мт. 8,16 та Мр. 1,32–34; Лк. 13,16; Дії 10,38, пор. з Ів. 5,6-9 та Ів. 9,1-3). Діагноз духовного стану чи хвороби має супроводжуватися турботою про людину та почуттям відповідальності за слова й практичні дії.

11. Пастирська етика зобов’язує дотримуватися дискретності як щодо духовних, так і щодо психологічних проблем, з якими стикаються люди, яким ми здійснюємо служіння.

12. Ми визнаємо професійну компетентність кваліфікованих та уповноважених до здійснення професійної діяльності лікарів і терапевтів. Духовні наставники повинні, за потреби, заохочувати осіб, які стикаються з проблемами, що вказують на наявність захворювань, звертатися за допомогою до цих фахівців.